КнигоЧАЙ. «БУКОВА ЗЕМЛЯ», Марії Матіос. Або про те, як книга попередила по війну.

Сьогодні багато наговорив. Тому що, книга ця - багатогранна. Варта перечитування, вдивлювання, розсмаковування. Як чай. Справжній чай. . Раніше рублика КнигоЧАЙ була під якийсь певний чай, певний сорт і навіть певний окремий чай, котрий найбільш пасує до смаку книги в огляді. . Сьогодні я тільки згадав про те, що до книги "Букова земля" Марії Матіос пасує чай Да Хун Пао. Або його соратники - Жоу Ґуй та Шуй Сянь. Всі з сімейства темних уішанських улунів. . Але, сьогодні йде війна. Я в теробороні, на посту, веду запис при нагоді, без особливого монтажу вивантажую на канал, коли потрапляю на пару годин до домівки. І п'ю у відео не відповідний до книги чай. Хоча, чому ж не відповідний. . Можливо вас якимось чином розрадить такий формат "Про чай і не тільки під обстрілами". Не сердіться на мене, що зберігаю спокій навіть у такі часи. Чай вам в допомогу.

[ЧАЙ і ВІЙНА 03: КнигоЧАЙ] «БУКОВА ЗЕМЛЯ», Марії Матіос. 
Або про те, як книга попередила про війну.

Українська книжка «Букова Земля» Марії Матіос

        Так, ну що, я знову говорю тихо, тому що записую вночі на своїй нічній чаті. І сьогодні я хотів би запропонувати цікаву для мене тему. Нагадаю, що проект «ЧаЇнка:) Лагідна чаїнізація», задумкою цього проекту було не просто об’єднати людей навколо чаю, або там продавати чай, поїти людей чаєм, а іще його великою місією було об’єднання навколо чаю українських сенсів, української культури, однією з долею яких була – це книга, українська книга. І сьогодні я на пост приніс, навіть, приніс спеціально для фактурності такої, коли буду розказувать цю книжку, про яку я сьогодні буду вести мову. Це абалдєнна, класна книжка «Букова земля» Марії Матіос. 

        Така цеглинка, після прочитання якої… Ну от, коли таку цеглину уже прочитаєш, ти вже себе поважаєш як мінімум, а як максимум тут, після прочитання і під час прочитання цієї книжки, ти отримаєш просто масу бонусів. По-перше, я її читав довго. Зазвичай я читаю 5-6 книжок одночасно: це там бізнес література, художня література, поезія обов’язково, дуже люблю поезію. То цю книжку, вона для мене була… ну, якщо порівняння якісь, то пробачте уже не з чаєм, а як з якимось вишуканим міцним алкогольним напоєм. Коли ти смакуєш його протяжно малееенькими дольками кожного дня, або там, нє, не правильно буде кожного дня, через певний час і кайфуєш від цього. 

        Під який чай читати?

        Тепер про цей роман під чай. Зазвичай я розказую про якусь із тем, культурних тем, порівнюючи. Будь то музика, ю-туб, чи література, порівнюючи з якимось чаєм. Під який чай, під який настрій було б непогано, як я рекомендую, читати цю книжку. Зараз не можу я сказати вам і налити собі саме цей чай. От я би цю книжку, і я частенько в принципі і заварював собі Да Хун Пао «Великий червоний халат» - це темний улун. От мені історії, вся протяжність цього роману-панорами, далі про це ще поговоримо, нагадує смак такий, ну, різний буває Да Хун Пао. Знову ж таки можна заварить і Жоу Гуй і Шуй Сянь, доречі про ці чаї на моєму каналі є окремі відео. Рекомендую також звертаться і до довоєнних відео на моєму каналі. 

        І, знову ж таки нагадаю, щоби хто вперше потрапив, щоби не злились на мене, що під час війни, як ти можеш так спокійно, ще й з посмішкою розказувать. Ну така моя козацька вдача. Якщо відволіктись іще до книжки, є таке поняття як «танець грець», коли козаки перед небезпекою танцювали. В мене є весела козацька злість, є бажання робити, помститись, є праведний гнів. Але при цьому я не хочу заходити в те, щоби ці емоції мене пожирали, захоплювали повністю, тому що, якщо потрібно, я буду вбивати із состраданієм, є таке російське слово, якому замінника я не можу знайти. До речі, це також може бути підводкою до розповіді про цю книжку. 

        А п’ю я зараз той самий чай, той самий напій, про який я розказував в попередньому випуску воєнному вже – це купаж із Шу-Пуера і червоного чаю. Обидва пресовані. І, в даних обставинах, це найкращий варіант.

        Книжка-панорама

        Що ж, розпочнемо про книжку. Так от, іще раз повторю: прочитавши таку цеглину, ти вже себе поважаєш. А ще класно, що коли читав… Да, це книжка, розкажу коротко, без спойлерів.  Це книжка-панорама, протяжністю в 225 років, і в ній, ми могли б прочитати це все в нотаціях цієї книжки, розказується про долю, в основному, ну там багатьох родин, людей, але в основному про долю чотирьох родин. Це Васильки – аристократи українські Буковини. Все відбувається переважно в одному місці України сьогоднішньої територіально. Але раніше вона була під владою різних держав в різні епохи. Тому дуже цікаво спостерігати, от як… А-а-а, знов перекидуюсь в різні сторони, без сценарія важко, але це от, як від душі. 

        Про «Століття Якова» Володимира Лиса і «Солодку Дарусю» Марії Матіос

        Згадалася ще одна книженція, класна, яка мені дуже колись сподобалась, ще до того як по ній зняли фільм, це «Століття Якова» Володимира Лиса. Тоді я ще вперше отримав насолоду від того, що в романі подається життя людини через різні епохи, тобто через очі однієї людини ми дивимося на історичні події, як розгортаються, як впливають на цю людину. Мені дуже це сподобалось, і сама книжка класно описана. Хоча як роман вона трошки не дороблена, знову ж таки, це лише моя суб’єктивна думка. 

            Після неї, коли я розказував, розповідав свої враження, мені одразу ті, хто також читав щось подібне, говорили почитай Матіос, Марію Матіос «Солодка Даруся». Один раз сказали, другий. І я прочитав, і теж там дуже схоже було, що в романі була охоплена як би доля однієї людини через різні віки, ну не віки, а роки. Але вона трошки по-іншому, там трагедія однієї людини, однієї особи, але я тоді уже зацікавився Марією Матіос як письменницею. Як явищем в українській літературі. 

        Про роман «Букова Земля»

        І от «Абабагаламага» видає, ну я за цім видавництвом завжди Малковича я слідкую, там все дуже якісно, видають таку книженцію. І в самій нотації, вже співставляючи, як мені сподобалась «Солоденька Даруся» і потім, як було розписано, що це не те, що доля однієї людини, а це ціла панорама, яка охоплює долі багатьох поколінь, декількох родин. Я одразу поїхав і в самому видавництві придбав цю книжку, давно. Давно, просто я її читав довго, так потягуючи, розділ за розділом, там по 10, по 20 сторіночок, за чайком. Тоді ще, в довоєнні роки. Да, зараз війна, хто би міг подумати, 19-й день війни, як написано було в фейсбуці  в одному дуже грамотне, я це зараз повторюю перед кожним відео, 8-мирічної війни, яка уже триває сторіччями. 

        В цій книжці розповідається про долю, в основному чотирьох родин: це родина Васильків, родина Вагнерів, німці, які були переселені, переселилися з Австрії, чи з Німеччини, потім родина Вівчарів і родина Берегівчуків. Тобто ми маємо, Васильки – це в нас аристократія, і які володарі, землевласники, скажімо так; Вагнери, які переселилися, але вміють хазяйнувати, з такою комерційною жилкою, педантичністю німецькою, організували побут і все в цьому регіоні; і двоє, дві родини аборигенів, скажімо так: Берегівчуки і Вівчарі. І просліджується з різних кутів, з різних соціальних прошарків, ми йдемо прямо по долям з різних поколінь, представників цих родин і це дуже дорого стоїть. Потім авторка настільки глибоко і кропітливо досліджувала, ну от прям видно по книжці, там документи, витримки, потім видно що Марія Матіос писала про свою батьківщину, то і жаргонізми, і сленг, і діалекти, і традиції – все настільки розкрито, настільки шикарно і повністю, як би розумієш ці місця. А ще дуже багато дізнався про, ну от наприклад, тут розповідається організований одним із Васильків в певний час гуцульський легіон в Першу світову війну, коли ще під прапорами Австро-Угорської імперії, під прапорами цісаря, і це розповідається як зі сторони аристократів, так і зі сторони Берегівчуків, які пішли на ту війну, Дарій зі своїм сином. 

        І коли, колись давно, яка ідея виникла також під прочитання цієї книжки, так смачно розписані місця. А, свого часу, я дуже багато поїздив по Карпатам на велосипеді зі своїми друзями. Можливо в цьому місці я там чикну відео, маленький монтаж буде, і я вставлю… О, а чого я без окулярів вам це все розказую. Зовсім забувся, що потрібні окуляри. А поки я одягну окуляри, я мабуть, що поставлю вам частинку відео як ми з хлопцями мандрували саме по цім місцям. Ця подорож називалась «Чернівці – Івано-Франківськ, або ЧІФ – гуцульський шашлик». 

        Відео-мандрівка по Карпатах.

        Ось таке, невеличка така вставка, я трішки поставив, звичайно, для чого ж вас мучити зовсім не чайною темою. Добре, і, якщо вам буде цікаво подивитися цей кліп, частинку якого я вам поставив, повністю як ми з друзями мандрували по цим краям, я залишу опис, а вірніше посилання на це відео в описі під відео. А чому згадав про мандри велосипедом, тому що, читаючи такі смачні описи цих країв, я ще раз згадав як я проїжджав саме ці краї, саме ці місця. І захотілося повторити цей маршрут, тільки навпаки. І вже з прив’язкою до місць з цієї книжки. Тобто проїхати уже з Івано-Франківська до Чернівців, перетинаючи всі села… Тобто всі ці місця, на яких відбувається більшість подій із книги. Тепер, довге получається відео, ну нічого, така от моя рецензія на книжку. Можливо, комусь буде цікавим, можливо, мої емоційні такі згадки надихнуть більше людей, за те, якщо я просто розповім, про що це сама книжка. 

        Що сподобалось

        А от, що мені сподобалось, я тут трішки закладки зробив, хочу вам також прочитать. Чим виразна сама ще книжка, я чув, що було в описі написано, в рецензії, що це роман-панорама, повністю з цим згоден, але добавлю від себе, що, ну що таке панорама – це коли ми бачим весь ландшафт перед собою далеко-далеко, але я би це більше порівняв, от стиль написання і ідеї з написання самих історій, я би порівняв не з панорамою, а, знаєте як, панорама в музеях – це, здається, називається діорама. Коли ти бачиш не просто картинку таку широку, а іще в об’ємі. Да, там якась історія виділяється ближче, ти в неї вдивлюєшся і бачиш якісь деталі, які от цього сюжету, які є в цій стороні - діорама, потім переносиш погляд в іншу сторону, але воно залишається в загальному твоєму баченні і дивишся, розкриваєш далі-далі-далі до дрібних деталей, і так мандруєш по різним історіям, дуже довго можна… От книжка «Букова земля» побудована, як на мене, саме по такому принципу. 

        Ось ми бачимо молодого німця Рудольфа Вагнера, унтер штурмфюрера СС, і уже, як тільки ми читаємо цю назву: унтер штурмфюрер СС, у нас в голові вже з’являється такі кліше, такі шаблони, що це таке, що це за людина. Але потім авторка проносить нас, ми не просто, це не просто герой-функція, розкриваємо, він розкривається нам як людина, людина-українець, тоді не було держави Україна на цих тернах, да, і от воно проноситься, але були українці, гуцули, і воно проносить нас через бачення цієї людини, Рудольфа Вагнера, нащадка тих Вагнерів, що прийшли на цю землю колись. І зараз 1940 рік і він, готуючись до переселення німців з Буковини, згадує; через згадки його малюється новий сюжет з його дитинства і, як в діорамі, ми переносимся в його дитинство і він стоїть на базарі у Виженці, там де інша героїня, яку раніше також розкривали молодішою, Федора Вівчар. Як це там написано було, молода жінка в якійсь сукні, зараз забув. А як описується кожен герой, знову ж ця Федора Вівчар. І ми можемо зайти в один сюжет, через очі однієї людини, потрапити в сім’ю, або в явища іншої, а потім повернутись назад. І так побудовано весь роман. Я через те і кажу, що більше мені нагадує не як роман-панорама, а роман-діорама. 

        Так, я ще трішки собі додам чаю, тому що уже, коли доводиться тихо говорити, горло більше піднапружується. Перепрошую за сьорбання, хоча декому, як писали в коментарях, подобається. Добре, добре.

        Тепер по закладкам. А, що іще хотів, це все сказав… Враховуючи обставини, в яких ми зараз опинилися і те, що творить армія, прости Господи, як їх? можна так назвати, орків, що прийшли на нашу землю. Є також сюжет, який розказує, не про ці чотири родини, а як ми потрапляємо в Чернівці, в роки Першої світової війни і історія бургомістра міста. І сподобався дуже момент про офіцерську честь. Як би знімають з ліжка бургомістра, але настільки там показано, що він не розумів, чому вони не вийдуть, ці солдати, офіцери. І от його жінка каже: «Любий Соломоне, ці пани, що випадково одягнули офіцерські мундири, бажають бачити підштанники чернівецького бургомістра. Зроби їм таку ласку». До чого це, до чого. Оці пани, зовсім не пани, а орки справжні, які і в Африці орки, які, як тут написано, які випадково одягнули офіцерські мундири, я говорю зараз про офіцерів армії РФії. Люди ці випадково одягнули форму офіцерів. А наші офіцери -  справжні воїни. Ну це так, до переклички.

        Також мені ось сподобалось: дуже велика лінія є Ніко, або Ніколай фон Василько – це український меценат. А взагалі, тут стільки багато історій цього краю, в якому я їздив на велосипеді, а я ж недорозказав історію, що я, а розказав, що я хочу приїхати (путаемся в показаниях). Добре, так от про гуцульський регіон у роки першої світової війни, як розвивалися там події, потім як у нас в Україні на Буковині були такі меценати, які створювали, вкладували свої кошти, свою енергію, у румунському парламенті відстоювали те право українського народу бути українським народом. І там, з тих подій розумієш, що у української дипломатії дуже велика історія. Також, кажеться Нікі, я закладочки зробив, «Нікі дохідлива ідея, що цинічно розтлумачив: велика Україна, без Росії, у будь-якому випадку, насправді не цікавить союзників, ні Австрію, ні Німеччину. Їх цікавить українське продовольство. І коли б не поразка у війні, Німеччина б не відмовилась від контролю». 

        Унікально. Коли читаєш ці книжки, як історичні події, все так перегукується. Так, зараз у нас дуже багато допомоги, але от ми цікавимо наших сусідів, які в нас зараз союзниками є, тільки якщо ми виграємо. Ми знову одні, самі стоїмо, і я сподіваюсь, я впевнений, що ми виграємо, ми переможемо, тому що ми вже перемогли.

        Так, далі до книжки. Вибачте за емоційні відступи. Тут фразу я собі виділив, виділяв, що «революція без фінансової підтримки захлинається». Я не знаю до чого це, я не буду, я мав би зробити, як я раніше казав, відео зі сценарієм, з різними підводками, гарно підготуватися, а зараз це сумбурно, вибачайте. Як і обіцяв 36 відео, але потім, після перемоги, буде час, буде наснага, звичайно ж. І я зроблю чисто нові варіанти, або вже інших книжок.

        Що ще сподобалось із такого яскравого, я хочу дати у відео. Я розумію, що мало хто додивився до цього моменту, але хочу також сказати, я тільки що згадав про Рудольфа Вагнера, одного представника з лінії родин і про Ніколая фон Василька, дипломата, мецената, а ось як розкриваються картини із життя звичайних гуцулів. Тут, ну настільки класно розписані традиції, що я захоплювався просто. Я сам родом із села і мені близькі всі ці традиції, красота от цього яскравого відчуття природнього життя, або життя в природі. І от про те, що як для молодих, казали молодий і молода і їли з однієї миски. Ну, тут розписується весілля Федори Вівчар, Федори, яка потім стала Вівчарихою. То розписуються різні традиції дуже цікаво: «Молодий і молода їли з однієї миски все, крім холодцю, щоб ніколи не вистигла любов межи ними». Ну клас! Правда, ну цікаво. Або коли, от фраза з весільної прощі від діда Івана для Федори і Петра Вівчарів. Він казав: «Знаєте, там де є любов і послух, там є добре життя, де немає любові і послуху, там нема доброго життя і нема там Бога». Це напуття молодим і головна фраза з цього ж, що мені сподобалось: «А де немає Бога, там і нас не треба». Де немає Бога, там і нас не треба. Це слова сильні такі, да? Можна задуматися, можна, я ж кажу, як якийсь класний чай, який ти уважно смакуєш, відчуваєш його аромат, смак, після смак і стан, і після цієї фрази «А де немає Бога, там і нас не треба». 

        Про панорамні проходи

        Так от, про панорамні проходи. Зараз я хотів ще сказати, записав про те, що роман цей, ну от такий великий, він змушує, він потребує того, щоби ти читав його уважно. Це як заварити добрий чай, і він добре тренує нейронні зв’язки, тому що ти, особливо, коли як я, читав його поступово, такими невеличкими ковтками, ти маєш утримувати в голові попередні розгалуження сюжетів, прошарків історичних подій, як розвивалися різні родини, як вони перетиналися. Це добре тренує нейронні зв’язки. А от без гарного чаю, без доброго чаю, тут вже ніяк не обійтись. Тому от Да Хун Пао під цей романчик дуже харашо б підійшов, та й інший Пуер з червоним також добре заходять. 

        Чай, цигун і роман

        Добре. А ще наостанок хотів би також поділиться з вами тим, що відбулося, які стосунки у мене з цим романом і теперішніми подіями. Справа в тому, що займаючись як я ще в першому відео цієї серії блока, гряди цих відео, сказав, розкрив, що я також є тренером по цигун. Ці практики, внутрішні практики, практики внутрішніх бойових мистецтв або оздоровчих. А так, як іще ти тренер, то ти глибоко входиш в ці дослідження цих процесів, цих явищ. Він розкриває також, ця практика, якось окремо відео зніму про чай і цигун, розповім, а зараз маленька така ремарочка, що це як така, ну не скажу шаманська практика, то занадто було б, але ти стаєш дуже чутливим до подій, дуже чутливим в соціальному плані, в фізіологічному, тактильному. Це дуже споріднено з практикою чаю, дуже споріднено, тому цим і займаюсь. Так от, займаючись цими справами, дуже часто в мене в житті, вже я до цього звик, відбувається якась, як за чуйкою, за покликом починаєш займатися чимось, а потім виявляється, що ти вчасно почав займатися цим. Або щось відбувається, щось подає тобі знак: чи присниться, чи от дійсно ти щось починаєш робить, потім виявляється, що це в тему. Або навпаки, ти бачив, що щось відбувається навколо, ну не те, що я там знаки в цьому бачу, але приймаєш потім вірні рішення, ще й враховуючи і сигнали чогось більш тонкого. Я не можу це пояснити скажімо термінами медицини, або сучасними термінами науки, але це відчувається, працює і підтверджується уже не перший рік. 

        Зв’язок роману і теперішніх подій

        Так от, десь отака частина (1/3) те, що залишилось цього роману, вона присвячена часу і сам роман на 225 років, та частина присвячена часу з 1940-х років, тобто друга світова війна, чуть не сказав вітчизняна. Це у нас зараз вітчизняна і свята війна. Друга світова війна і часи УПА і розкривається дуже яскраво історія Петруська Вівчара на прізвисько «німець». Це боєць УПА і я, коли читав, це ось-ось я закінчив читати, якраз ще до подій усіх, але щось наближувалось. І я тоді читаю, а там розповідається як жили у Півції, як в Криївках, як це було важко, я читав і просто, і ти переживаєш, я ж кажу, що роман настільки написаний яскраво, що ти емпатично переймаєшся життям персонажів. А тут ще ближче до тебе, а тут ще ближче до подій в Україні війна уже вісім років, і щось наближалось. Я просто уявляв, а як люди жили, що наскільки це важко було ще в ті часи. Там розповідається як вони мерзли у цих землянках, і в голові так було, ну щось типу того, що передчуття такого, але відганялись, відганялись ці думки. І от зараз за такою посмішкою долі я сиджу в бліндажі і записую це відео про чай. Я не знаю як це сприймати. Така історія. 

        А закінчується роман вже майже в наші часи 2014 рік. Це в селищі Щастя, відоме, да, і закінчується воно, не буду спойлерити, самі почитаєте після перемоги, тому що зараз, я думаю, читать не сильно тягне. Хіба що тим, хто зараз в еміграції, вимушеній. То, під кінець, на епілог запасіться блоком серветок. Я, начебто не з слабких чоловіків, але сльоза, і не одна, була, дочитавши цю книжку. От, і зараз я переживаю ті самі події, про які тільки надумував. Це про передчуття і чуйку. І оголений нерв того, хто займається чаєм, п’є чай, уважно відноситься до нього, може відноситься до нього як до практики. А іще в симбіозі з внутрішніми практиками уважного ставлення до руху, до будь-чого і до літератури також, дає такий ефект. 

        Добре. Сьогодні багато набалакав, мені вже потрібно іти на чоту, підмінювати. Тому, сподіваюсь, до завтра. Завтра запишем іще щось. Нагадаю, що проект «ЧаЇнка» і зокрема цей блог «Андрій Мамай: цікаве, мовою, під чай», він не тільки про чай, а і про все, тому що чай і щось, у що ти занурюєшся глибоко, ідеш тонко і далеко, все поєднано, у всього один принцип, і я вам це доведу. І, сподіваюсь, довів сьогодні і, на прикладі літератури, а далі будемо і про музику говорити, і про, навіть, ю-туб. 

Добре. 

Слава Україні! Ми переможемо!