Сповідь про книжні гріхи. Про світи Пелевіна та Сорокіна і Доржа Бату

[ЧАЙ і ВІЙНА 09. КнигоЧАЙ] Сповідь про книжні гріхи.

Про світи Пелевіна та Сорокіна і Доржа Бату

Зізнання

Вітаю, друзяки. Сьогодні наступна нічна наша зустріч у нашому затишному бліндажику. І розпочну я, як завжди, з мантри, з запевнення, або з такої установки про те, що я сьогодні теж стараюся дуже, що це буде короткий випуск. І сьогодні це рубрика «КнигоЧай». Без книги. А чому, я зараз поясню. Спочатку наллю собі чайку.

Із того, що за чай, нічого нового не повідомлю, тому що це, як і завжди мій улюблений, що можна взяти в термосі з собою. Сьогодні це Шу Пуер «Старе дерево», який я показував ще у першому випуску.  Дуже класна штука, якщо тобі в ніч, якщо тобі на пост. І дуже смачна, і бадьорить, і підтримує дух, і все таке.

Так, сьогодні у мене зізнання, можна так сказать, coming out, сповідь про те, що, ну так, як це рубрика КнигоЧай, я вам розкажу, що з якогось моменту, по-моєму з 2014 року, я зарікся читати російську книгу. Було пару гріхів, коли я Акуніна читав саме, але чесно скажу, є декілька письменників, від яких я не можу відмовитись. Потім є пул літератури по саморозвитку, або там по духовному розвитку, по буддизму, по різним там релігійним, от, наприклад, Сенеку «Стоїків». Я знайшов як обійти цю перешкоду, саме, як і з сайтом, сайтом «ЧаЇнка». Я розказував в одній із передач, я кожного разу, бачите, знову називаю call to action, щоб ви переносились на передні випуски. І чому я кажу завжди про цю мантру, аби коротше, тому що, якщо ви кожного дня не заходите і не проглядуєте новий випуск «Чай під обстрілами» (до речі, сьогодні теж гриміло), то дуже багато потім доведеться видивлюватися і, дай бог і слава ЗСУ, будуть ці 36 випусків, вже з перемогою. Так от, минулого разу в call to action я говорив, говорив про… Зараз, який же смачний чай! Уже і думку загубив.

Рубрика КнигоЧай без книги

Сьогодні рубрика КнигоЧай, але без книги і чому? В першій із воєнних рубрик КнигоЧай я говорив про букву «Z». І там обмовився, що інколи думаєш: «Да звідки воно приходить? Прямо як знак якийсь», коли, там, читаєш літературу, якою захоплюєшся і тоді, знову ж таки, відправляю вас до того випуску про «Букову землю», що те про, що читаєш, те, що уявляється, патріотично переживаєш, потім в моє життя заходить. І от після «Букової землі» я думав прочитати книжку, купив її і почав, навіть, читати. Зараз покажу вам – це Джордж Бату «Моцарт 2.0». Але я не буду її дочитувати, поки що. Я розповім, чому. Так, як події книжки «Букова земля», особливо її останньої частини, там, де про те, як Петрусько-німець переживав свої, свою діяльність в бліндажі, в криївці, зараз нібито трішки перенеслись на мене, звичайно ж не в такому обсязі. І іще багато таких було ситуацій, коли траплялось те, про що або читав, або думав, або чув, ну, знаки, скажімо так. То ця книжка, вона про те, вона починається з того, що чувак, Амадей Моцарт, Вольфганг Амадей Моцарт, він, як ви знаєте, він помер, при яких обставинах, пишучи реквієм. От він помирає, а потім наступного дня ніби він перероджується або прокидається, можна так сказать, в Нью-Йорку вже в наші часи. Війна розпочалась, по-перше і нема коли читати саме книжки, то я думаю: ні, я не буду читати зараз цю книжку, щоб не дай бог, не загинути, і щоб не переродитися.

Так, ладно, може й дурість сказав. Мама, рідні пробачте, але така була думка. Бачите, ну я не буду її читать, поки що, до перемоги, цієї книжки, потім вона не буде збуваться. Я, взагалі то придбав аж 2 книжки. «Записки старого лами» також, про бурятів, до речі, про нормальних бурятів. Так само, як говорити про чеченців, нормальних чеченців. В мене багато друзів із Харкова, Женя, Мурат, привіт. Про вільну республіку Ічкерія, про чеченців, які воюють за Україну і про тих кадирівців, яких не можна назвати чеченцями – це манкурти, які воюють за того, хто їх завоював. Щось мене понесло в іншу сторону. Добре.

Емоції прибираємо і розкажу про сповідь, про те, з чого починав. Можливо це, як би заохотить, щоби на початку сказав, і ви до кінця будете додивлюваться ці мої відео чайні блоги-сповіді.

Про сайт «ЧаЇнкА»

Так от, так само, як і на сайті «ЧаЇнка», також розказував в одному із випусків про проект «Чаїнка», що щоби обійти оцю хитрість, сам принцип проекта – виключно україномовний контент, а як же на сайт залучити, щоб він був комерційно вигідний, щоб там СЕО прописувати, оптимізувати під пошуковик, якщо запити ідуть всі на російському, як це зробити? Добре. Я зробив російськомовну версію сайту, нібито порушив правила, але автоматично було позначено, що всі товари російськомовної версії сайту на 15-20% дорожче. І я можу і працювати з сайтом, заповнювати сторінки російською мовою, під СЕО оптимізувати, отримувати трафік і там велика така червона кнопка на цих сторінках: хочеш дешевше, переходь на ua. І людина може, побачивши, перейти і зрозуміти, що українською придбати якісний класний чай у Мамая буде вигідніше. Так всі і роблять.

Український КнигоЧай про російських письменників

Я до чого, що російську літературу також я, признаюсь, грєшон, можете проклинати, хоча не думаю, що розумні люди будуть за це мене журити. Я люблю російську літературу, класичну також. Мені Чехов подобається, Гоголь, да – це російський письменник з українським корінням, мені подобається як він пише, який там слог, Булгаков, Достоєвський той же, Толстой, Шукшин, да я багато можу назвати. І я їх читав ще до 2014 року, кайфував. Потім, а як же ж обійти це, що я взяв собі за принцип з 2014 читати виключно українську книжку. Ну англійську, скільки не пробував вивчити, якось так, не дуже вдається, тільки дитячі, або там дивитись мультик «Свинку Пепу» і розуміти без перекладу, тільки це. Так от, а як же обійти те, що мені цікаво, і новинки російської літератури, там є достойні витвори. Знову ж таки, щоби бачити об’ємно, ну і робити висновки свої. Так от, що я придумав: я сказав собі, читати тільки українську, купляти тільки українську книжку, підтримувати українського автора, але можна слухати. І є чудова штука така, як аудіокнижки. От кого з письменників я підтримував би, купував, коли б воно легально нам завозились ці книжки, то це тільки Акуніна. Я переслухав в аудіоформаті всі пригоди про Фандоріна, весь Сімейний альбом, своїм друзям всім рекомендував і заздрю тим, хто ще не почав, навіть, слухати першу серію. Це достойний дядько, сам Акунін – Чхартішвіллі.

Бачите, сьогодні КнигоЧай український, але буде більше про російського письменника. Але я скажу, чому, що це – не зрада, це не зрада точно. По-перше, договорю, що всі книжки, про які я зараз буду говорити і авторів, я слухав виключно в аудіоверсії і скачені нелегально. Так, скачав все нелегально і послухав. І от чому.  Це вже не якби те, від чого відмовся поки що читати Джорджа Бату, а це навпаки, прочитавши, вірніше прослухавши 2 романи, два, як би паралельних всесвіти, а я говорю про всесвіт Пєлєвінського «Snuff», є такий Пєлєвін – автор, книжка називається «Snuff». Цей всесвіт з перетином всесвіту Сорокіна, Володимир Сорокін – письменник і його книжок «День опричника» і продовження. «День опричника» - роман, написаний, ну я його слухав, і прочитаний він Клюквіним, по-моєму, дуже класно. І, як продовження, такий коротенький, замальовочкі того життя, того всесвіту у «Сахарний Кремль» і таке враження у мене в перші 10 днів війни, що якось світ, коли особливо полетіли перші бомби, потім дивишся, що там по телевізору показують тим росіянам, таке враження, що їх помістили в ці 2 всесвіти разом. Тільки, якщо «Snuff» писався Пєлєвіним і тоді ще самі росіяни казали, от він там передбачував події в Україні, про те, ну там і називається «Уркаіна» і, що людей помістили в таку бульбашку, більш такі просунуті технологічно люди і влаштовують їм там битви з ефемерними всякими чудовиськами, люди гинуть реально, а ті дивляться на це все, мовби в телевізорі. А романи Сорокіна відносять нас… по-перше написані вони з такими… Сорокін дуже класно відчуває мову, російську мову нехай, і от саме десь часів там Івана Грозного, і сам всесвіт його виглядає так, ніби росія сучасна з батюшками царями, начебто вона, як би живе в застиглому, такому як муха в дихлофосі або в клею, в часі Івана Грозного, але все сучасне і вони обгороджені від іншого світу, разом з Китаєм, такою великою стіною, не проходить інформація до них і як вони живуть. Ну «День опричника», цей роман про те, як проходить день такого їхнього гебіста. Мерседеси – це їхні мєріни… Я отримував насолоду, але зараз таке враження, що, чим далі отримуєш інформацію із-за цього порєбріка, взагалі люди там несуть, дивишся коментарі, як вони живуть, дивишся нашу статистику, що там люди думають, як вони підтримують цю війну і уже реальне відчуття цього сюру і відчуття того, що вони все більше і більше, вони вже в цих романах живуть, в Снаффі і в Дні опрічника разом із Сахарним Кремлем. І таке враження, що вони йдуть прям до того, до тої катастрофи. І, щоб правильний напрямок задати моїй чуйці, я думаю, що треба прикупити аудіоверсію, я чув про книжку Івана Семесюка, мого улюбленого українського творця – це «Фаршрутка». І, начебто кажуть, що там іще в цю сторону, якось фантасмагорична така література. І я не знаю, якщо хтось мав уже досвід, напишіть, чи варте того, щоб усі ці всесвіти зібрати і створилась правильна картинка, напрямок, щоби вона збулась в правильному напрямку.

От, власне, таке моє зізнання. Так, я слухаю російську літературу, так, мені деякі взірці подобаються, в плані, як дослідник, який препарує об’єкт. От я їх препарую для того, щоби, не завантажуючись в ту культуру, розуміти коріння. А тут взагалі, ці романи, як пророчі, тільки Snuff не про Україну тепер, а це вони про себе. Пєлєвін написав про Росію, як їх відділяють, що вони з собою роблять. Тому, я теж вам рекомендую, якщо що, скачуйте нелегально Пєлєвін «Snuff» і Сорокіна «Сахарний Кремль». Я також там, я забув автора «Спасі і сохрані» називається. Також я слухав і теж там от типу всесвіту Володимира Сорокіна.

Реалії сьогодення

Все от так у нас з нашого бліндажа. Потрібно далі іти, нести нічну варту.

Я не можу уявить, як ці нелюди, коли до нас доходять… Дуже близько біля нас уже, багато історій із сусідніх сіл, що ці нелюди творять, як вони себе ведуть. Не буде пощади їм тут, не буде. Я не думаю, що ми будемо брати їх в полон, як там кажуть, ну не знаю. Ми тут не налаштовані на це, тому що в сусідніх селах, як вони себе ведуть, воно не співпадає з тим, що нам показують молоденьких курсантіков-призивників і кажуть, що вони випадково сюди потрапили. Ні, в сусідніх селах, які окуповані, вони не випадково, вони ведуть себе не випадково. От, і це люди, які, от я можу реально уявить як вони думають, тому що я прослухав, і емпатично перейнявся двома цими всесвітами: Пєлєвінського «Snuff» і Володимира Сорокіна «Дня опричника». Почитайте.

Моя мрія

А ще вас дуже попрошу, якщо ви додивлюєтесь до кінця і додивились, не соромтесь, будь-ласочка, поділитись моїми відео з вашими друзями на Facebook. Така мрія моя, щоби за ці 36 відео, взагалі це була ціль ще до війни, щоби до 1 травня було на цьому каналі тисячу підписників, щоби сайт «ЧаЇнка» приносив більше доходу, щоби більше людей познайомилися з чаями, щоб моя чайна працювала, то хоча б допоможіть з розширенням кола підписників. Я вважаю, що контент непоганий. Якщо ви також так вважаєте, то, окрім лайку, коментаря, YouTube дуже любить, коли коментів багато, він тоді дає в рекомендаціях ці відео. Допоможіть розвивати тему української культури, чайної культури в Україні. А я буду обіцяти вам надавати кожного дня отакий контент, з посмішкою такою, тому що не можу я... Сюрреалістичність цієї ситуації, цієї війни, я дуже переживаю за людей, які зараз в окупації. Повірте. А іще скажу для тих, хто мені написав в особисті із моїх друзів, що у тебе по-різному буває, то ти в настрої, видно по відео, то ти не в настрої, і від цього так цікавість відео різна. Так, хлопці, дівчата, у мене також, я через ніч на варту, вдень я також займаюсь організаційними правовими питаннями, такий тягар на мені упав по нашому краю, по теробороні. Зрозумійте, будь-ласка, я стараюсь, щоб було завжди цікаво, то не журіть мене за це. А в кожному відео, я так передивлююсь, в принципі, особливо, коли монтую, що начебто, більш-менш. І я ж обіцяв, що коли ми переможемо, я перезніму багато із випусків потрібних. А може й не перезніму, побачимо. Добре. Зараз музика, ви її вгадуєте.